«Голокост - трагічна сторінка історії»

27 січня у всьому світі відзначається Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту. Саме в цей день у 1945 році радянська армія звільнила в’язнів концтабору Освенцим (Аушвіц-Біркенау).

Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту був заснований у 2005-му році спеціальною резолюцією ООН.

Голокост - (гр. спалений цілком) загибель значної частини єврейського населення Європи (понад 6 млн.) протягом 1933 - 1945 р.р. У роки війни нацистами було створено 22 табори смерті.

Один із найвідоміших і найстрашніших – Освенцім (Аушвіц).

Один із найважливіших напрямів гітлерівського терору в роки війни визначався расистською теорією нацистів. Винищення «неповноцінних» народів та етнічних груп стало основною лінією політики Берліна на Сході Європи.

Україна поряд з іншими європейськими державами стала жахливим полігоном нацистського конвеєру смерті. Проводились такі собі «Акції зачисток». Ядром антисемітистської політики було уже всім відоме ім’я Адольф Гітлер. Який був лідером Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини. Головним, що відрізняло націонал-соціалізм від інших політичних течій була расова теорія руху.

За цією теорією «вищою расою» проголошувалися німці - нащадки арійців, а всі інші нації - «неповноцінними». Залежно від того, якою мірою нацисти визнавали націю наближеною до «арійської раси», залежала подальша її доля. Євреїв, рома (циган), слов'ян та сотні інших націй нацисти вважали ворожими «вищій расі» й планували їхнє винищення чи перетворення на рабську робочу силу.

Території, на яких проживали «неповноцінні» з точки зору нацистів народи, проголошувалися «життєвим простором» майбутнього «тисячорічного Третього Рейху» й мали бути заселені німецькими колоністами.

Соціалістична й расова риторика знайшли своє відображення й у партійних символах. У написаній 1924 р. в ув'язненні за участь у «пивному заколоті» книзі «Майн кампф» («Моя боротьба») А. Гітлер писав: «Як національні соціалісти ми вбачаємо нашу програму в нашому прапорі. У червоному ми вбачаємо соціальну ідею руху, в білому ми вбачаємо націоналістичну ідею і у свастиці ми вбачаємо нашу місію досягти перемоги арійської людини».
2 серпня 1934 р. помер П. фон Гінденбурґ, і того ж місяця А. Гітлер проголосив себе «фюрером (вождем) Третього Райху». Період встановлення нацистської диктатури завершився.
Правом володіти землею нацисти наділяли лише німців «арійського походження», які зможуть довести документально чистоту своєї «арійської» крові щонайраніше від 1800 р. Політика щодо сім'ї визначалася, як і в Італії, необхідністю заохочення народжуваності, адже А. Гітлер планував не лише загарбницькі війни, а й масове заселення окупованих територій.
Євреї, які становили менше 1 % населення Німеччини, були проголошені чи не головними ворогами диктатури. Нацисти поставили за мету вилучити «неарійців» (євреїв) з громадського життя (нацистське тлумачення «неарійців» передбачало осіб, що мали батьків чи дідусів євреїв). Євреям було заборонено займатися громадськими справами, викладати в школах і університетах, практикувати лікарями, стоматологами і юристами, в їхніх паспортах ставили спеціальні позначки й усім жінкам дописували ім'я Сара, а чоловікам - Ізраїль.

У цілому в 30-х рр. було прийнято понад 400 законів і постанов проти євреїв. У Німеччині процес витіснення євреїв з економічного, політичного і культурного життя тривав п'ять років. Дітей виганяли зі шкіл, а студентів з вузів.
У 1939 р. А. Гітлер власноруч підписав наказ про проведення автаназії («легкої смерті»), під дію якого підпадали всі, чиє життя було «позбавлене цінності»: душевнохворі, хворі на гемофілію, хвороби шкіри, очей, вуха, епілепсію, туберкульоз тощо.
Комуністки і соціалістки, пацифістки, роми, єврейки також примусово стерилізувалися. Упродовж 1934-1939 рр. від примусової стерилізації постраждали 320 тис. осіб.
1 квітня 1933 був організований по всій країні «бойкот єврейських магазинів і товарів». Через 10 днів був оприлюднений декрет, який привласнив євреям статус «неарійців». Євреї виганяли з держустанов, шкіл і університетів, медичних закладів, засобів масової інформації, армії і судових установ.
Нацистська пропаганда створювала з них образ «внутрішнього і зовнішнього ворога», винного у всіх бідах країни.
Власників підприємств і фірм, примусово зобов'язували передати їх "арійцями". Чоловікам і жінкам вписувалося в паспорт "Ізраїль" або "Сара". Після приєднання Австрії було створено спеціальне бюро для здійснення "добровільної еміграції євреїв" на чолі з начальником "єврейського відділу" У листопаді 1938 року світ був вражений подіями т.зв. "Кришталевої ночі". У ніч з 9 на 10 листопада були спалені або зруйновані всі 1400 синагог Німеччини, розграбовані єврейські будинки, магазини, школи. 91 єврей був убитий, кілька тисяч поранено, десятки тисяч відправлені в концтабори.
Із вересня 1941 р. всі євреї В Німеччині зобов’язані були носити спеціальну позначку – Зірку Давида.
Напередодні Другої світової війни Німеччину покинуло понад 300 тисяч євреїв. Більш інтенсивним темпам еміграції перешкоджали високий ступінь асиміляції німецьких євреїв, неможливість масового виїзду в інші держави, а також у підмандатну Палестину через відмови британської влади їх прийняти.
Поневіряння єврейського населення в Європі розпочалось після захоплення Польщі, де під контролем нацистів виявилося більше двох мільйонів громадян цієї нації. Були створені спеціальні єврейські квартали (гетто) у містах. Найбільшим в Європі було Варшавське гетто, створене в кінці 1940 року. Тут 500 тисяч євреїв – третина населення міста – були розміщені на вулицях. Недолік продовольства, хвороби та епідемії, непосильна праця вели до величезної смертності.
За наступаючою німецькою армією рухалися спеціально створені чотири "айзацгрупи" (дві з них діяли на Україні), які повинні були знищувати "ворожі елементи", зокрема євреїв. Вже у перші місяці війни відбулися масові страти євреїв у Литві, Білорусі та на Україні.

2. Комбінати винищення людей

Знищення євреїв проводилося в сільській місцевості та в містах, часто на очах місцевих жителів. Вже до початку 1942 року німцями і місцевими поліцаями було знищено 1,27 млн. чоловік! Було створено кілька сотень гетто. Вони ізолювалися від решти населення колючим дротом. Періодичні розстріли в'язнів гетто свідчили, що нацисти розглядали гетто, як проміжний етап в "остаточному вирішенні" єврейського питання. Понад півтора мільйона євреїв, що проживали на території СРСР на початок війни, загинули від рук нацистів та їх пособників з місцевого населення.
Такі темпи і методи знищення вже не влаштовували нацистів. На проведеній 20 січня 1942 конференції в передмісті Берліна Ванзеє, підготовленої Гейдріхом і Ейхманом, був прийнятий план "остаточного вирішення єврейського питання" зі знищення євреїв 33-х країн Європи, для чого на території Польщі створювалося шість таборів смерті (у Хелмно, Собіборі, Майданеку, Треблінці, Белжець і Освенцімі). Головним з них став Освенцим, де загинуло 1,1 млн. євреїв з 27 країн. У жовтні 1941 року недалеко від Освенціма був побудований ще один табір – Біркенау. Таким чином був створений свого роду комбінат із винищення людей.
У Біркенау було споруджено чотири крематорії, кожен зі своєю газовою камерою. І кожна така пара (газова камера і кремаційні піч) здатна була знищити близько тисячі життів в день! Що й відбувалося з жорстокою методичністю, починаючи з літа 1942 року аж до осені 1944 року.
Особливо інтенсивно "працювали" машини смерті в 1943-1944 роках, коли винищення євреїв в Освенцімі прийняло масовий характер.
Найбільший концентраційний табір - Освенцим - був одночасно і "трудовим" табором. Стариків і жінок з дітьми відправляли в "душогубку" відразу, буквально через кілька годин. Що ж стосується здорових чоловіків і жінок, то їх посилали працювати в майстерні та на фабрики, спеціально побудовані при таборі. Деяких ув'язнених примушували обслуговувати сам "виробничий цикл" знищення. У Освенцим направляли не тільки євреїв, але і поляків, російських військовополонених, а також циган і політичних в'язнів зі всієї Європи. У багатьох таборах існували сформовані з в’язнів музичні капели, як це пізніше описала Естер Бежарано, котра грала в такому оркестрі в Аушвіці: "Ми повинні були грати під час прибуття поїздів, з яких людей гнали прямо в газові камери". В тому ж Аушвіці в’язні, за наказом есесівців, повинні були виготовляти із сувоїв Тори барабани, тамбурини і банджо. А в одному з таборів на околиці Львова був створений цілий симфонічний оркестр, що налічував кілька десятків єврейських музикантів, і якийсь есесівський лейтенант наказував їм грати т.зв. "Танго смерті", яке повинно було звучати під час маршів і тортур, при стратах і копанні могил. У цьому і інших таборах проводилися жахливі, що часто приводили до смертельного результату, експерименти, як в області традиційної медицини, так і з метою відпрацювання найбільш ефективних методів масової стерилізації "расово неповноцінних" груп. У якості "піддослідних" вважали за краще використовувати жінок і дітей. Вдавався до цього "експериментального полігону" і військове відомство. В'язнів поміщали в спеціальні холодильні камери і проводили над ними досліди з переохолодженням і штучним заморожуванням. Для випробування нових медичних засобів викликалися різні захворювання: малярія, висипний тиф, інфекційна жовтяниця та ін. На живих людях перевіряли вплив на організм отрут і дію запальних бомб.

3. Голокост на Україні
Друга Світова Війна була трагедією для українських євреїв

На превеликий жаль, Голокост не обійшов стороною Україну. Друга Світова Війна була трагедією для українських євреїв. За даними, наведеними в засобах масової інформації, на окупованих ворогом територіях колишнього Радянського Союзу було знищено 2.5 мільйони євреїв.
Нацистський смерч понад три роки душив Україну. Вбивства євреїв розпочалися восени 1941 року, спочатку в центральній, а потім і в Західній Україні. Спалено сотні сіл, знищено понад шість мільйонів мирних жителів. Серед них – півтора мільйона єврейських жінок, дітей і немічних старих. Із теренів України зметено цілі містечка – штетли зі своєрідною культурою, святими книгами, молитовною силою. Страшним символом Голокосту стала трагедія у Бабиному Яру (29-30 вересня 1941 р.).
29 вересня 1941 року в окупованому нацистами Києві в Бабиному Яру почались масові розстріли мирного населення міста - за два дні було вбито 33 771 тисячі євреїв (не рахуючи дітей до 3-х років, яких розстрілювали, але не рахували).
Німецька армія окупувала Київ 19 вересня і з наступного дня спеціальні підрозділи СС почали підготовку виконання наказу Гітлера про знищення усіх євреїв і радянських офіційних осіб. Перший розстріл відбувся 27 вересня — були знищені 752 пацієнта психіатричної лікарні ім. Івана Павлова, яка знаходилась поблизу Бабиного Яру. Цього ж дня німецьким комендантом міста було видано наказ усім євреям разом з речами з'явитись 29 вересня з документами і цінними речами в збірний пункт біля Бабиного Яру для евакуації.
Зранку 29 вересня понад 30 тисяч євреїв прибули на північну околицю Києва невеликими групами. Їх розстрілювали по 30-40 чоловік і скидали в рів. Після того як він наповнювався 2-3 рядами тіл, мертвих присипали землею. За два дні у Бабиному Яру було розстріляно 33 771 чоловік. Наступні розстріли євреїв відбулись 1, 2, 8 і 11 жовтня 1941 року.
За оцінками, за три роки у Бабиному Яру було розстріляно від 70 000 до 200 000 чоловік. Крім того, у Сирецькому концтаборі, де утримувались колишні комуністичні активісти, підпильники і військовополонені, за роки війни загинуло більше 25 тисяч осіб. Коли почався відступ німецької армії з території СРСР, нацисти намагались сховати сліди злочинів - їм вдалось ексгумувати частину тіл і спалити їх, але залишились числені свідки і криміналістичні докази розстрілів мирного населення Києва.

4. Подібне неможливо забути

Табір смерті Освенцим сьогодні став Державним музеєм Аушвіц-Біркенау. Він створений для того, щоб світ пам'ятав про звірства нацистів. Це був найбільший комплекс, де здійснювалося масове знищення людей. Сьогодні Аушвіц – місце поломництва, куди щорічно приїжджає до півмільйона людей. В основному це поляки, американці, німці, але більша частина з них – євреї.
Символом єврейського Опору стало повстання у Варшавському гетто, яке розпочалося 19 квітня 1943 року. До його річниці щорічно відзначається День пам'яті євреїв – жертв нацизму та героїв Опору. Повстання тривало кілька тижнів, майже всі його учасники загинули зі зброєю в руках. Успішним було повстання і втеча кількох сотень в'язнів з табору смерті Собібор на чолі з радянським військовополоненим, євреєм А. Печерським. Збройний опір і пагони в'язнів існували і в Мінському, Каунаському, Білостоцькому і Віленському гетто. Єврейські партизанські загони і групи загальною чисельністю близько 30 тисяч людей боролися проти фашистських зайд в лісах Білорусії, Литви та України. Півмільйона радянських євреїв воювали на фронтах Великої Вітчизняної війни. Виступаючи 14 листопада 1941 року по радіо, прем'єр-міністр Англії Уїнстон Черчілль сказав: "... Ніхто не постраждав жорстокіше, ніж єврей, на тіло і душу якого обрушилося невимовне зло гітлерівського порочного режиму. Єврей прийняв на себе перший удар нацистського наступу на принципи свободи і людської гідності. Він ніс і несе на собі тягар, який може виявитися непосильним. Однак ... він не втратив волі до опору. Безсумнівно, в День Перемоги страждання єврея і його роль у цій боротьбі не будуть забуті". А в липні 1944 року, у доповіді про Аушвіц, Черчілль заявив: "... Немає сумнівів, що це найжахливіший злочин, коли-або вчинений в історії цього світу, і його було скоєно наукової машиною номінально цивілізованих людей ..., однією з провідних націй Європи. Ясно, що всі пов'язані з цим злочином, ... здійснюючи бійню, повинні бути відправлені на смерть ".У 2005 році вийшов на екран фільм "Приреченість" (Fateless), знятий зусиллями німецьких, угорських і британських кінематографістів. "Це одне із самих значних творів про Голокост. У жовтні 2006 року в Україні відбулася прем'єра фільму Сергія Буковського «Назви своє ім'я», в якому були використані фрагменти з інтерв'ю з тими, хто пережив Голокост, зібрані Фондом Стівена Спілберга в Україні десять років тому.

Сьогодні наше покоління неповинне лише акцентувати увагу на страхіттях Голоксту. Ми не можемо його відчути всім єством, як ті, хто вижив у страшні лихоліття. Ми повинні винести уроки.
«Допоки жива людська пам'ять, трагедію Голокосту слід згадувати із соромом і жахом. Людство мусить не забувати про мільйони ні в чому неповинних євреїв і представників інших меншин, про чоловіків, жінок і дітей, яких було знищено варварськими методами, і віддавати їм належну шану. В ті часи понад півтора мільйона українських євреїв було знищено нацистами .