Роль Т.Г. Шевченка у національному відродженні України

Найвидатнішою постаттю національно-визвольного руху 40—50-хрр. ХІХст. був Тарас Григорович Шевченко. В історичному розвитку України, в її літературі, мистецтві, культурі він посідає найважливіше місце.

Народився Шевченко в 1814р в кріпацькій родині в Київській губернії, рано залишився сиротою. Згодом разом зі своїм господарем Шевченко потрапив до Петербурга.

В 1838 р. був викуплений з неволі. Тарас вчився в Академії мистецтв, де разом з художнім виявився і його поетичний талант Шевченко започаткував реалістичну течію українського живопису.

Перша збірка поезій називалася «Кобзар» (1840р.).
Вагомий внесок в український національний рух зробив Шевченко, коли працював в «Київській тимчасовій комісії для розгляду давніх актів». Він вивчав старовинні письмові пам'ятки, замальовував певні об'єкти (церкви, козацькі могили), знаходив предмети старовинного побуту, записував козацькі пісні, історичні перекази та легенди.
На формування історичних поглядів та політичних переконань Т. Шевченка справили неабиякий вплив народна творчість та життя кріпаків, передові ідеї суспільної думки та перші історичні дослідження П. Куліша та М.Костомарова. Шевченко вважав за необхідне звільнення селян від кріпосництва, поширення освіти в народі шляхом створення сільських шкіл. Т.Шевченко ідеалізував козацьку свободу («Іван Підкова», -Тарасова ніч». «Марковичу»). У поемі -Гайдамаки» поет описав події гайдамацького руху та повстання 1768р. (Коліївщину), не виправдовуючи гайдамацьку різанину невинних. Рушійною силою історії для Т. Шевченка був народ. Твори поета стали політичною програмою українського національно-визвольного руху.

Розповідаючи про історичне минуле України (козацтво, національно-визвольну війну Б. Хмельницького, гетьманів). ЇЇ національне та соціальне поневолення московськими та польськими царями, він своїми творами закликав до боротьби за національне звільнення, та встановлення справедливого суспільства, засноване на загальнолюдських цінностях. Т. Шевченко засуджував колоніальну політику російських царів (поеми -Сон-, «Кавказ», «І мертвим, і живим»).

Неоднозначно поет оцінював політичні вчинки гетьмана Б. Хмельницького: «великомудрий гетьман-, -геніальний бунтівник», але ставив йому в докір приєднання України до Московської держави, називаючи -нерозумним сином-.

У 1846 р. Шевченко увійшов до складу першої української таємної політичної організації — Кирило-Мефодіївського товариства. Він брав активну участь у розробці програми товариства та відстоював ідеї скасування кріпацтва, захисту селянства, боротьби з царським самодержавством та встановлення союзу слов'янських республік.

5 січня 1847р. Т.Г.Шевченка було заарештовано та засуджено до «служби в солдатах». Йому заборонили малювати та писати, поетові довелося робити це в уславлених «захалявних книжечках» — невеличких зошитах, що можна було сховати за халяву солдатського чобота.

Шевченко повернувся до Петербурга після смерті Миколи І у 1858р. У 1859р. написав поему «Марія», «Російські повісті». У 1861 р. Кобзаря не стало.

Літературна та політична діяльність Т. Г. Шевченка сприяла активізації національно-визвольного руху в Україні, формуванню національної свідомості, політичної активності інтелігенції та народу.